8 українських весільних традицій, які тебе здивують

Українське весілля не передбачає Стаса Михайлова та несамовитого репету «гірко». До речі, «гірко» теж кричати треба не скрізь. А ось які унікальні автентичні традиції має українське весілля - зараз розповімо.

У розпал весільного сезону (а повелося весілля гуляти у вересні здавна, адже у цей час врожай зібраний, Успенський піст саме закінчився, а до Різдвяного ще далеко) ми вирішили поцікавитися тими традиціями українського весілля, які масово в містах загублені, але збереглися ще подекуди у віддалених куточках нашої країни. Отже, гей, наливайте!

1. Нікому не гірко. Нікому

Традиція підсолоджувати «гірку воду» поцілунком молодих має явно російське коріння. Пояснення оной загубилося у віках, але вона дуже полюбилася на всьому російськомовному просторі. А ось у самобутніх Карпатах нічого подібного на весіллі не кричать. І якщо комусь із гостей стане «гірко», чуйні гуцули запропонують хіба що солодке частування, але цілуватися під чиюсь указку і не подумають!

2. Ми ділили коровай...

Хліб у всіх культурах має сакральний сенс, як свята їжа та джерело життя. І не в одних українців хліб присутній на весільній церемонії. В принципі, сучасний величезний та пишний весільний торт є ні що інше, як продовження традиційного короваю (хоча сьогодні нерідко на весіллях присутнє і те, і інше). І, якщо у більшості областей України у вінчальному ритуалі бере участь один коровай, то, наприклад, господарські галичанки на весілля йшли не з порожніми руками. Кожна господиня несла спеціальний весільний хліб - бабку. І мати нареченого, щоб її дитятко не відчувало себе гірше людей, постачала його хлібом. Після приїзду до хати молодої наречений обмінювався хлібами із майбутньою тещею.

А гуцули пекли коровай з двох частин - калачів, пов'язаних між собою стрічкою. Їх так і називали - калачі. Їх і підносили батьки молодим разом з сіллю, в якості оберега пари.

На Полтавщині коровайниці (шановні жінки, яким спеціально замовляли весільну випічку) традиційно випікали лише квадратні, а не круглі весільні короваї - як символ квадратного будинку, щоб у молодих був лад і достаток.

Особливим ритуалом у всіх регіонах України було розрізання короваю наприкінці весільного бенкету. У деяких регіонах центральні шматки віддавалися не молодоюим, а їх батькам. А ось дно короваю - «підошву» - підносили музикантам. Іноді денце залишали «запорожцям» - тим гостям, хто не зумів потрапити на весілля і залишився за порогом. Такі шматки виносили на вулицю та залишали там до ранку.

3. «Коронація» молодих

У церковному обряді вінчання є дуже гарний момент - коли над головами нареченого і нареченої дружба (друг нареченого) та дружка (подруга нареченої) тримають корони. Сенс цього дійства - звеличення «князя» і «княгині», визнання їх єдиними вершителями долі своєї родини та володарями власного щастя. Так от у західних регіонах ці корони зазвичай замінялися вінками з мирта і барвінку та символізували чистоту, любов і родючість.

4. Прославлення батьків, у яких не залишилося неодружених дітей

У деяких регіонах батьків, що одружили єдине або останнє дитя, тобто тих, у яких більш не залишилося неодружених синів і доньок, прославляли. На шиї майбутніх бабусі й дідуся вішали вінки з квітів та на возі катали селом, а зустрічні мусили їм кланятися.

5. Скільки гуляли

Вираз «гуляти тиждень, як сільське весілля», як ти розумієш, взято не на порожньому місці. У різних областях України тривалість весільних святкувань варіюється, але вже точно не обмежується одним днем. Банкет назавтра називається поправини - здогадуєшся, що поправляли і як? Після банкету гості ходили по сусідах з піснями, вимагаючи частування.

У деяких регіонах на другий день запрошувалися тільки одружені пари, без неодруженої молоді. До речі, на Київщині та Поділлі було заведено вранці після першої шлюбної ночі приносити молодій дружині сніданок у ліжко. Чи не цю традицію перейняли нинішні готелі, що пропонують спеціальні номери для молодят?

Через декілька днів молодий чоловік запрошував рідню дружини до себе додому - на покрий, а ще за кілька днів йшли до батьків нареченої - на мини, тобто забирати обіцяне нареченому придане.
А по закінченні місяця після весілля закінчувалися торжества щедрим застіллям у хаті молодої пари. На Гуцульщині цей обряд називався калачини, на Галичині - дяка або честь, на Волині - хліба, а в інших місцях - витратний борщ.

6. Де гуляли

Традиційно після вінчання в церкві пара, старости, дружби, дружки та свашки вирушали до хати батьків молодої дружини на святковий банкет. Ані в ресторан не ходили, ані до пам'ятників не їздили, як це роблять на шаблонних сучасних весіллях.

До речі, подекуди було прийнято молодим після церкви розходитися по домівках разом зі своїми гостями. Так рідня і подруги нареченої йшли до її батьків та починали бенкетувати, а наречений зі своїми гостями відправлявся у батьківський будинок і там збирав «поїзд молодого», після чого урочистою процесією їхав у будинок тестя та тещі викуповувати молоду дружину.

7. Викуп молодої

Це була зовсім не одноактна п'єса, як багатьом може здатися. Спочатку в нареченого вимагали викуп родичі нареченої, що підстерігали його на дорозі. Тут обходилося грошима, після чого процесія підходила до воріт тещиної хати. Біля воріт стояли брати нареченої з вимогою другого - воротного - викупу. Цим можна було просто піднести по чарці. І третій раз з молодого вимагали мзду дружки - подруги нареченої, причому відбувалося це вже у дворі хати. Від дівчат, зазвичай, вдавалося відкупитися цукерками та стрічками - і ось молодий вступає в будинок. Він, мабуть, думає, що витрати завершені, та де там - далі він  мусить викупити право сидіти за весільним столом біля своєї молодої дружини. Грошима викупити.

А після можна сісти зі своєю молодою дружиною і вже самому приймати подарунки. До речі, існувала також традиція обдаровування родичів нареченої родичами нареченого. Шкода, що в наші дні її вже немає...

8. Дулю молодим!

Споконвіку відома в народі комбінація з трьох пальців була оберегом від пристріту і зовсім не передбачала жодного образливого змісту. Ось чому повелося в Західній Україні будь-якому перехожому, що зустрів на своєму шляху весільну процесію, скрутити та протягнути молодим дулю - як побажання благополуччя та захист від лихого ока. Прогулюючись де-небудь у Львові або Мукачево, коли зустрінеш молодих, спробуй зробити так само. Щоправда, mama.ua не несе відповідальності за наслідки, якщо виявиться, що молоді не знайомі з цією традицією.

Хоча навіть у пісні співається:

Звичайно, сьогодні деякі архаїчні традиції можуть бути не зовсім доречними на сучасному весіллі. Та й доречність самих гучних гулянь на кілька десятків, а то і сотень персон ставиться під сумнів. Але все ж, іноді перечитати про ритуали наших предків та уявити собі їх обряд ініціації у шлюб буває цікаво. Чи не так?