День пам'яті та примирення: 6 причин розповідати дітям про Другу світову війну

Для одних це - сімейна пам'ять, для інших - тло для політичних спекуляцій, для третіх - набридла напівправда. Що ж із цього потрібно нашим дітям і навіщо?

Сьогодні дуже гостра полеміка серед батьків щодо того, чи варто взагалі розповідати дітям про Другу світову війну, вже не кажучи про те - що саме розповідати. З одного боку - усе це було давно, і сьогодні живих свідків тієї війни в світі залишилися одиниці. До того ж, на жаль, актуальність придбали нові військові конфлікти, що стосуються безпосередньо нас сьогодні. Тема Другої світової війни для багатьох політичних сил в світі служить грунтом для спекуляцій. Та й взагалі: що ми знаємо з правди про ту війну? Коли сьогодні відкриваються архіви, з'ясовується, що все було трошки не так, як розповідали нашим батькам політично-ангажовані автори підручників історії, а ті, в свою чергу, передали нам. І нарешті, роздуми про глобальне кровопролиття в масштабах світу - це просто стрес для незміцнілої дитячої психіки, і ефект від розповідей про жахи Другої світової може бути протилежним тому, якого ми б хотіли - діти мучитимуться страхами, ставатимуть агресивними, а деякі -  просто смакуватимуть моторошні подробиці й далі калічитимуться морально.

І все ж автор цих рядків вважає, що батькам-мілленіалам обов'язково варто розповідати своїм дітям про Другу світову. Принаймні для того, аби передати висновки, зроблені людством у тій війні. 

І ось яких 6 причин першими спадають на думку:

1. Практично в кожній сім'ї є предок, який брав участь у цій війні. Ми самі виховані на героїзмі своїх дідусів-захисників. І хоч сьогодні розуміємо, що багато з них стали героями мимоволі, й з боку вітчизняного командування теж було більш ніж достатньо брехні - все ж, варто враховувати, що наші дідусі та бабусі не знали всієї геополітичної обстановки і щиро захищали від вселенського зла свою родину та свою країну. І хоч гордість за славних предків - це не привід для пихи (чого приклади ми сьогодні бачимо, особливо серед людей, яким власними досягненнями пишатися не доводиться), але знати героїв свого роду - корисно та потрібно.
2. Дискримінація за національною, як і за будь-яким іншим принципом народження - неприпустима. Ти ж хочеш донести це до своєї дитини? Ось і зважся розповісти їй, хоч і в загальних рисах, про ідеологію нацизму. А потім поміркуйте разом про те, що довелося відчути (бо слово «пережити» тут вживати недоцільно - мало хто з них пережив) жертвам цієї ідеології. 
3. Історія Другої світової та окремих її героїв - це ще й урок звитяги та милосердя. Якщо в попередньому пункті ви поговорили з дитиною про покидьків - тепер поговоріть і про праведників. Подивіться разом з дитиною  «Список Шиндлера», розкажи про Януша Корчака, а то й про своїх предків та їх знайомих, що перехоували євреїв - у багатьох з нас є такі історії в сімейному архіві. Розкажи дитині про ізраїльський музей Яд ва-Шем, де з усього світу зібрані історії та фотографії жертв Голокосту, а також поіменний перелік усіх, хто був удостоєний звання Праведник світу - за переховування євреїв під час Другої світової війни. На честь кожного з них висаджено дерево на алеї Праведників - і на суб'єктивну думку автора цих рядків побувати на цій алеї набагато корисніше для дитини, ніж відвідати меморіали Треблінки чи Освенцима.
   
   

   Алея Праведників світу, меморіал пам'яті жертв Голокосту Яд ва-Шем, Єрусалим
4. Дитині попадуться різні педагоги та лідери думок - і в школі, і в різних гуртках і додаткових секціях, які вона відвідує, та й у неформальному середовищі. Ти не можеш передбачити їх політичних поглядів, та тобі це й ні до чого. Але важливо, щоб у дитини вже шкільного віку спрацьовувало критичне мислення, коли їй запропонують взяти участь у мілітаризованій постановці або долучитися до створення будь-якого проекту, що романтизує війну.
   Тому що діти, які марширують з іграшковою зброєю - жахливе видовище. А ще гірше за нього - дорослі, котрі нав'язали їм таку гру. Тому що результатом їхньої злочинної педагогічної діяльності може бути реальна війна, в якій ці ж і подібні до них діти будуть не бадьоро переставляти ніжки в ритм маршу, а терпіти неіграшкові страждання.
5. Ветерани бувають різні, й історія України у Другій світовій війні це показує, як ніхто інший. Хтось служив в лавах Червоної Армії, а хтось - в УПА, і сьогодні, через багато десятиліть, не так уже й важливо, з ким і під чиїми прапорами вони боролися з фашизмом. Про те, що партизани УПА боролися з окупантами, переслідуючи мрію про незалежну Україну, сьогодні маємо достатньо свідчень. Але відомі також протиречиві погляди українських націоналістів на початку війни. І саме тому назва дня 8 травня - День пам'яті і примирення, прийнята Генеральною асамблеєю ООН - так пасує Україні. Звичайно, молодшому школяреві навряд чи варто розповідати такі подробиці, але підліткам необхідно про них знати і витягти з цього урок історичної мудрості. Про те, що реальність не завжди забарвлена ​​тільки у чорне чи біле, а має безліч напівтонів. Про те, що немає святош, і помилятися може хто завгодно, в тому числі й твій славний увінчаний медалями предок. І про те, що самі правильні висновки з цього уроку історії - це пам'ять і примирення.
   
   

   Фото, на якому капітан 1-го рангу морської піхоти СРСР Іван Залужноий тисне руку сотникові УПА Мирославу Симчичу, що облетіло всю Україну
6. З нинішнього розвитку озброєння Третю світову війну наша планета навряд чи переживе.

Зараз, як і завжди, дуже-дуже важливо донести до мозку дитини (зрозуміло, вибираючи вирази і дозуючи факти відповідно до її віку), що війна - це жах і трагедія абсолютно для всіх її учасників, а не весела забавка з героями, суперською технікою та медалями. 

Автор цього тексту виклав тут виключно свої суб'єктивні погляди (які редакція може й не розділяти) і запрошує до полеміки у коментарях!