День пам'яті та примирення: 6 причин розповідати дітям про Другу світову війну

6 травня 2020 р. 14:57

Для одних це - сімейна пам'ять, для інших - тло для політичних спекуляцій, для третіх - набридла напівправда. Що ж із цього потрібно нашим дітям і навіщо?

День Пам'яті та примирення

Сьогодні дуже гостра полеміка серед батьків щодо того, чи варто взагалі розповідати дітям про Другу світову війну, вже не кажучи про те - що саме розповідати. З одного боку - усе це було давно, і сьогодні живих свідків тієї війни в світі залишилися одиниці. До того ж, на жаль, актуальність придбали нові військові конфлікти, що стосуються безпосередньо нас сьогодні. Тема Другої світової війни для багатьох політичних сил в світі служить грунтом для спекуляцій. Та й взагалі: що ми знаємо з правди про ту війну? Коли сьогодні відкриваються архіви, з'ясовується, що все було трошки не так, як розповідали нашим батькам політично-ангажовані автори підручників історії, а ті, в свою чергу, передали нам. І нарешті, роздуми про глобальне кровопролиття в масштабах світу - це просто стрес для незміцнілої дитячої психіки, і ефект від розповідей про жахи Другої світової може бути протилежним тому, якого ми б хотіли - діти мучитимуться страхами, ставатимуть агресивними, а деякі -  просто смакуватимуть моторошні подробиці й далі калічитимуться морально.

День пам'яті і примирення

І все ж автор цих рядків вважає, що батькам-мілленіалам обов'язково варто розповідати своїм дітям про Другу світову. Принаймні для того, аби передати висновки, зроблені людством у тій війні. 

І ось яких 6 причин першими спадають на думку:

  1. Практично в кожній сім'ї є предок, який брав участь у цій війні. Ми самі виховані на героїзмі своїх дідусів-захисників. І хоч сьогодні розуміємо, що багато з них стали героями мимоволі, й з боку вітчизняного командування теж було більш ніж достатньо брехні - все ж, варто враховувати, що наші дідусі та бабусі не знали всієї геополітичної обстановки і щиро захищали від вселенського зла свою родину та свою країну. І хоч гордість за славних предків - це не привід для пихи (чого приклади ми сьогодні бачимо, особливо серед людей, яким власними досягненнями пишатися не доводиться), але знати героїв свого роду - корисно та потрібно.
  2. Дискримінація за національною, як і за будь-яким іншим принципом народження - неприпустима. Ти ж хочеш донести це до своєї дитини? Ось і зважся розповісти їй, хоч і в загальних рисах, про ідеологію нацизму. А потім поміркуйте разом про те, що довелося відчути (бо слово «пережити» тут вживати недоцільно - мало хто з них пережив) жертвам цієї ідеології. 
  3. Історія Другої світової та окремих її героїв - це ще й урок звитяги та милосердя. Якщо в попередньому пункті ви поговорили з дитиною про покидьків - тепер поговоріть і про праведників. Подивіться разом з дитиною  «Список Шиндлера», розкажи про Януша Корчака, а то й про своїх предків та їх знайомих, що перехоували євреїв - у багатьох з нас є такі історії в сімейному архіві. Розкажи дитині про ізраїльський музей Яд ва-Шем, де з усього світу зібрані історії та фотографії жертв Голокосту, а також поіменний перелік усіх, хто був удостоєний звання Праведник світу - за переховування євреїв під час Другої світової війни. На честь кожного з них висаджено дерево на алеї Праведників - і на суб'єктивну думку автора цих рядків побувати на цій алеї набагато корисніше для дитини, ніж відвідати меморіали Треблінки чи Освенцима.
    Меморіал жертв пам'яті Голокосту
    Алея Праведників світу, меморіал пам'яті жертв Голокосту Яд ва-Шем, Єрусалим
  4. Дитині попадуться різні педагоги та лідери думок - і в школі, і в різних гуртках і додаткових секціях, які вона відвідує, та й у неформальному середовищі. Ти не можеш передбачити їх політичних поглядів, та тобі це й ні до чого. Але важливо, щоб у дитини вже шкільного віку спрацьовувало критичне мислення, коли їй запропонують взяти участь у мілітаризованій постановці або долучитися до створення будь-якого проекту, що романтизує війну.
    Тому що діти, які марширують з іграшковою зброєю - жахливе видовище. А ще гірше за нього - дорослі, котрі нав'язали їм таку гру. Тому що результатом їхньої злочинної педагогічної діяльності може бути реальна війна, в якій ці ж і подібні до них діти будуть не бадьоро переставляти ніжки в ритм маршу, а терпіти неіграшкові страждання.
  5. Ветерани бувають різні, й історія України у Другій світовій війні це показує, як ніхто інший. Хтось служив в лавах Червоної Армії, а хтось - в УПА, і сьогодні, через багато десятиліть, не так уже й важливо, з ким і під чиїми прапорами вони боролися з фашизмом. Про те, що партизани УПА боролися з окупантами, переслідуючи мрію про незалежну Україну, сьогодні маємо достатньо свідчень. Але відомі також протиречиві погляди українських націоналістів на початку війни. І саме тому назва дня 8 травня - День пам'яті і примирення, прийнята Генеральною асамблеєю ООН - так пасує Україні. Звичайно, молодшому школяреві навряд чи варто розповідати такі подробиці, але підліткам необхідно про них знати і витягти з цього урок історичної мудрості. Про те, що реальність не завжди забарвлена ​​тільки у чорне чи біле, а має безліч напівтонів. Про те, що немає святош, і помилятися може хто завгодно, в тому числі й твій славний увінчаний медалями предок. І про те, що самі правильні висновки з цього уроку історії - це пам'ять і примирення.
    Ветерани Радянської армії і УПА
    Фото, на якому капітан 1-го рангу морської піхоти СРСР Іван Залужноий тисне руку сотникові УПА Мирославу Симчичу, що облетіло всю Україну
  6. З нинішнього розвитку озброєння Третю світову війну наша планета навряд чи переживе.

Зараз, як і завжди, дуже-дуже важливо донести до мозку дитини (зрозуміло, вибираючи вирази і дозуючи факти відповідно до її віку), що війна - це жах і трагедія абсолютно для всіх її учасників, а не весела забавка з героями, суперською технікою та медалями. 

Автор цього тексту виклав тут виключно свої суб'єктивні погляди (які редакція може й не розділяти) і запрошує до полеміки у коментарях!