Що робити, якщо дитина уникає шкільних однолітків?

Всі ми різні, а наші діти - і поготів. Але всі ми живемо у соціумі, і при виникненні будь-яких складнощів у комунікації прагнемо їх виправити. А у наших дітей - тим паче.

Чим зазвичай займаються діти, коли перебувають разом? Грають один з одним, спілкуються, отримують нову інформацію. Але зустрічаються такі дітлахи, які віддають перевагу самотності замість активної комунікації з однолітками. І якщо в дитячому садку батьки менш стурбовані такою поведінкою через вік дитини, то коли вона стає школярем і продовжує перебувати наодинці - мама і тато починають «бити на сполох». Але чи потрібно непокооїтися, і що робити, якщо дитина намагається уникати спілкування з однолітками, ми зараз обговоримо. 

Які можуть бути причини небажання дитини спілкуватися?

1. Сором'язливість. Виявляється вона у занепокоєнні, страху, незручності в ситуаціях, пов'язаних зі спілкуванням з іншими людьми або знаходженням поруч із ними. Сором'язлива дитина дуже не впевнена в собі, боїться будь-якої уваги, виявленої в її бік. Вона боїться зробити щось не так і тим самим викликати глузування на свою адресу з боку шкільних однолітків. Зазвичай, ця риса проявляється не лише в шкільних стінах, а й у звичайному житті також.
2. Темперамент або тип особистості. Всім відомі такі типи особистості, як інтроверт та екстраверт. Якщо екстраверт любить соціум, живе спілкування, то інтроверт, навпаки, уникає його. Інтроверти занурені у свій внутрішній світ, їм складніше налагодити соціальне спілкування. Інтроверту частіше комфортно на самоті або з дуже обмеженим колом осіб. У дитячому колективі з часом такий малюк може опинитися у вакуумі, оскільки коли до нього зверталися, він відмовчувався, ось і перестали звертатися.
   Ще дитина може бути флегматиком за темпераментом, якому притаманний сум, страх, пригніченість та слабкість, або меланхоліком, який схильний глибоко переживати навіть найнезначніші невдачі та мляво реагувати на навколишніх. Звичайно, яскраво виражені флегматики або меланхоліки зустрічаються не так часто, але ті чи інші риси характеру можуть більше виділятися не тлі інших.
3. «Спілкування» у віртуальному просторі зустрічається повсюдно. З приходом смартфонів у наше життя та з невмінням дозувати їх використання підлітки часто практично «зависають» у віртуальному світі. Вони заводять там друзів, вступають в спільноти за інтересами, грають в онлайн-ігри і, таким чином, забувають про реальне життя навколо.
4. Важлива роль сім'ї та відносини всередині неї. Те, як взаємодіють члени сім'ї один з одним, може відображатися на житті дитини поза домом. Коли в родині відсутня повага у стосунках, думка дітей не береться до уваги, або навіть застосовується покарання і насильство, то така модель поведінки сприймається дитиною, як норма. Це означає, що за межами будинку, з більшою ймовірністю, відносини з однолітками вибудуються не кращим чином.
   Інша крайність - коли дитині потурають у всьому. І як результат отримуємо, що дитина грубить, перебиває, не вміє слухати. Така поведінка навряд чи сподобається його одноліткам, і вони самі відстороняться від нього.
   Ще значущим внутрішньродинним фактором є життєва позиція батьків і родичів. Уявіть собі, якщо дитина виросла в атмосфері негативу, де мама частенько дорікає іншим дітям або сусідям по будинку, а дідусь проводить виховні бесіди з позиції, що нас оточують злі й погані люди, і вірити нікому не можна. З огляду на те, що діти довіряють своїм значимим дорослим, то з великою ймовірністю спілкування дитини з такої сім'ї та її однолітків буде ускладнено.
5. Булінг. Це навмисне, постійне цькування, за якого явно простежується нерівність сил кривдника і агресора, терор будь-якого виду: психологічний, фізичний, відкритий або непомітний. Якщо дитина перебуває в ролі жертви, ясна річ, вона буде шукати порятунку на самоті. З цієї точки зору небажання спілкуватися з однолітками - найперше, на що потрібно звернути увагу батькам. 

Щоб виправити ситуацію, перш за все, потрібно виявити причину, чому дитина не хоче спілкуватися

Знаючи можливі причини, через які дитина може уникати спілкування зі шкільними одноліткам, можна переходити до способів зміни ситуації. 

Але насамперед хочеться донести таку думку. Дитина-школяр - це вже людина років 6 - 7, щонайменше, яка має свій характер, вміє формулювати власні думки та бажання. У школі існують свої правила і цінності. У школі є клас, він же колектив, в якому дитина буде знаходиться певну кількість годин. І в цьому класі є кілька інших дітей, у яких теж є свій характер, бажання і думки.

Семирічний школяр стикається одразу з трьома системами, в кожній з яких вона бере участь: сім'я, школа і клас. І проблеми уникнення однолітків зазвичай з'являються у разі, якщо дитина не може вписатися в ці три системи. 

Як допомогти дитині?

Стратегія і тактика налагодження комунікації між дитиною та її оточенням залежить від виявленої причини проблем у цій самій комунікації (див. п. вище). Тому діяти потрібно відповідно до одного із запропонованих планів.

• Якщо проблема криється в особистих якостях дитини (дитина сором'язлива, інтроверт або меланхолік), то батьки можуть допомогти знайти те хобі, захоплення, яке її зацікавить. Займаючись тим, що сильно захоплює, діти розслабляються та відволікаються, знаходять однодумців (в тій же секції, наприклад), стають впевненішими в собі, тим самим допомагаючи собі у спілкуванні.
• Якщо дитина постійно «зависає» в телефоні або планшеті, варто поговорити та визначити період користування гаджетом та час, коли ним користуватися не варто (наприклад, під час прийомів їжі). Якщо одних умовлянь недостатньо, удайся до функції батьківського контролю, якою оснащена практично вся сучасна техніка.
• Для усунення причин, що криються в родині, необхідна батьківська участь: зміна стилю виховання та спілкування вдома, причому, не лише з дитиною, а й з іншими членами сім'ї. Можливо буде потрібно звернутися до психологів, які допоможуть розібратися в цьому питанні детальніше. Якщо ж взаємини у родині накладаються на психологічно нестабільний стан дитини (коли він агресивний, конфліктний), то обов'язково слід відвідуванняти лікаря-невролога або психоневролога.
• Коли дитина уникає спілкування зі шкільними однолітками через булінг, в якому вона є жертвою, потрібна комплексна робота всіх разом: і жертви, і агресора, і їх батьків, і навіть вчителів з директором разом із психологом.

Чим можна допомогти дитині, яка стала жертвою булінгу

Найчастіше жертвами булінга стають:

• Діти, що відрізняються за зовнішнім виглядом від інших (повні або худі, високі або низькі, в окулярах тощо). Тут неоціненна допомога буде лише з боку батьків. Якщо батьки сприймають відмінну рису зовнішнього вигляду, як недолік, то дитина найімовірніше сприйматиме її так само, а слідом за нею - і оточуючі діти. Але якщо батьки підносять зовнішній вигляд дитини, як особливість, намагаються допомогти виглядати сучасно (наприклад, дитині, яка носить окуляри підібрати стильну оправу), то і дитина не відчуватиме себе калікою, і не буде транслювати таке самосприйняття іншим дітям, а ті, в свою чергу, будуть його нормально сприймати.
• Діти, що реагують на глузування. Якщо одні зовсім нейтрально ставляться до кепкувань, то інші можуть реагувати досить емоційно, тим самим посилюючи бажання продовжувати насміхатися. При сталому взаємозв'язку «глузування-безпорадність» дитині потрібно змінити свою реакцію. Розібравшись у своєму стані та визначивши, що саме змушує задиру дражнити, дитині потрібно провести власне дослідження, і почати по-іншому реагувати на кпини. І знайти ту саму реакцію, яка не буде заохочувати кривдника. А в комплексі з упевненістю та спокоєм дитина взагалі в змозі розірвати цей ланцюжок дражнилок. Зрозуміло, така робота самотужки дитині не до снаги. А тому батькам слід звернутися за допомогою до психолога та до класного керівника.
• Діти, чиї цінності відрізняються від більшості класу. Як вже написано вище, школа і клас - це система. Досить поширене явище, коли діти у класі об'єднуються заради чогось або вирішують, що зараз «це круто». Якщо дитині подобається вчитися, а шкільні однолітки вирішили, що це зараз не в тренді, то на цьому грунті можуть і з'являтися конфлікти. Або коли дитина вчиться в елітній гімназії, а однокласники дражнять за те, що вона «не їхня рівня». У таких випадках, одним з вірних рішень буде переведення дитини до іншої школи, де їй стане психологічно комфортно і спокійно.

Як же дізнатися, що саме турбує дитину, чому вона уникає шкільних однолітків?

В першу чергу, оціни її емоційний стан. Зверни увагу на те, в якому настрої дитина приходить зі школи.

І, звичайно ж, розгадати загадки і все виправити допоможуть розмови. Лише дізнаватися за обідом, як справи в школі, і які оцінки - це не розмова, а більше шаблонні фрази.

Став дитині більше відкритих питань, цікався, чим вона займалася не лише на уроці, а й що робила на перервах, питай, що їй сподобалося сьогодні, а що ні, і чому.

Повноцінні бесіди, в процесі яких нікуди не поспішаєш і нічим не зайнятий, показують твою зацікавленість у житті дитини. І коли вона почне ділитися своїми переживаннями, будь їй опорою та захистом!