Дізнатися стать майбутньої дитини та пройти її діагностику вже на ранніх термінах вагітності ще якихось 40 років тому наші жінки не могли. З чого ж почався розвиток незамінного в сучасній медицині УЗД?
В основі використання ультразвукової діагностики лежать два відкриття, зроблених років за двісті до початку застосування всіх УЗД-благ людством.
Перше відкриття належить авторству знаменитого італійського біолога та натураліста Ладзаро Спаланцані XVIII століття. Він виявив, що досить заткнути вуха кажану, щоб він втратив можливість орієнтуватися у просторі. Так учений відкрив основи ехолокації, припустивши, що цей звір видає якийсь нечутний людському вуху звук, і за характером його відбиття від оточуючих поверхонь визначає наявність перешкод. З точки зору медицини взагалі й акушерства зокрема, геніальний італієць зробив ще одне відкриття - вперше провів процедуру на зразок сучасного ЕКО для жаб, але зараз не про це. Відкриття ультразвуку послужило поштовхом для подальших досліджень у цій області й стало неоціненним внеском в медицину.
А друге відкриття, про яке ми згадали спочатку - це виявлення у 1880 п'єзоелектрики П'єром Кюрі та його братом Жаком. Суть цього ефекту полягає в тому, що у кристалах за сильного їх стиснення виробляється електричний заряд. На основі п'єзоефекту і працюють детектори ультразвуку в сучасних УЗД-апаратах.
Наступним пращуром УЗ-діагностики став австрієць Карл Фредерік Дюссік, який у 1941 році досліджував головний мозок людини за допомогою ультразвуку! Щоправда, не обійшлося без курйозів - вчений виявив у піддослідного - страшно сказати - пухлину мозку, яка, як згодом з'ясувалося, була лише фрагментом кісток черепа, невірно витлумаченим під час розшифровки.
Потім у 1948 році естафету підхопив англійська медик Джон Уайлд, за допомогою УЗД визначивший товщину стінок кишечника. Навколо ультразвукової діагностики роїлися різні чутки та думки: світова наука не одразу визнала цей метод досліджень як достовірний. Однак ентузіасти продовжували працювати у цьому напрямку, створюючи часом парадоксальні апарати. В одному з них, наприклад, пацієнт повинен був провести кілька годин, притиснутим до кювета, в іншому - зануреним у воду.
І нарешті у 1958 році апарат УЗД був вперше застосований для визначення розміру голівки плоду. З цього й почалося застосування цієї методики в акушерстві та гінекології.
Сучасний же вид УЗД-апарати набули в 1963 році, їх випуск почався в США, й ліцензію на роботу з ними лікарям-гінекологам надавав Американський інститут ультразвукової медицини (AIUM).
Радянська медицина, на жаль, не йшла в ногу з часом, а тому для наших предків УЗ-діагностика стала доступна лише наприкінці 1980-х років. Тому стать багатьох з тих, хто зараз читає цю статтю, бувла для їхніх мам сюрпризом на пологах.
УЗД-апарати першого покоління давали лише графік, тобто показували різницю, з якої відбивається ультразвук від тієї чи іншої частини досліджуваного органу, але вже це несло важливу інформацію для лікарів.
Наступним етапом розвитку УЗД-техніки стала ідея, що датчик можна обертати. Тепер лікарі отримували двомірну проекцію органу.
Прилади удосконалювалися далі, стали застосовувати не один, а сотні датчиків. І вже з початку 2000-х людству стали доступні тривимірні УЗД-апарати, які створюють об'ємну проекцію органу - в нашому випадку, плода.
Сьогодні існує вже не тільки 3D, але й 4D УЗД-апарати, що створюють роздільну здатність менше 1 мм.
Майбутнє ультразвукової діагностичної техніки, як відзначають експерти - за створенням апаратів для ультразвукової томографії - аналогічно до сучасної комп'ютерної томографії. Адже в сьогоднішньому КТ аналізуються багаторазово зроблені в різних проекціях рентгенівські знімки. Відходження від рентгенівських променів на користь абсолютно нешкідливих ультразвукових допоможе робити такі дослідження частіше й безпечніше для пацієнтів. І, ймовірно, це майбутнє вже скоро настане.
За матеріалами сайту indicator.ru.
Ваш коментар