Українське Різдво: традиції, коляда, вертеп

7 січня (25 грудня за старим стилем) православні християни святкують Різдво Христове, народження Ісуса Христа, Сина Божого, посланого на землю задля спокутування людських гріхів.

Різдво разом з Великоднем вважається головним святом у православному календарі.

Різдвяна легенда

Згідно з Новим Заповітом цього дня у Віфліємі відбулася велична подія - народження Ісуса Христа (в перекладі з староєврейської Ісус означає «порятунок», а Христос - «цар»). Старозавітні пророки передрекли місце й час народження Спасителя - 5508 рік від створення світу. А вже від народження Його почали своє літочислення християни.

Згідно з євангельськими переказами, мати Ісуса Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Віфлеєма прийшли, дотримуючись указу імператора Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис зібралося дуже багато народу, Марія та Йосип через власну бідність не змогли собі знайти іншого притулку, окрім маленької пастушої печери. Там Марія й народила Сина Божого. Тоді ангел зійшов з неба та повідомив пастухам про Його народження. Вони першими і прибули поклонитись новонародженому царю.

На небі зійшла Віфлеємська зірка, що сповіщає світу про прихід Спасителя і вказує шлях до Нього. Слідом за пастухами в печеру до Марії і Йосипа явилися язичницькі волхви й принесли Богу дари: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан - Божу волю, а миро - частку пророка. Саме звідси й пішла традиція майструвати різдвяну зірку, з якою ходять колядники, але про це пізніше.

Історія свята

Сучасні історики вважають, що Різдво частково запозичене християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мірти тощо. Дати цих свят припадали на наші кінець грудня - початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту на весну».

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла ці свята. Стверджуючи християнство і вчення про єдиного бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику в християнському контексті і зберегли в церковній традиції дещо з давньої давнини. Зокрема - хліборобський календар. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного хліборобського року отримав новий, християнський сенс як Різдво, свято народження Сина Божого.

Відповідно змінилася обрядовість та символіка, язичницькі ритуали змінилися молитвами, що прославляють Всевишнього та зичать здоров'я і доброго врожаю на наступний рік. Але частково традиції та символіка у новій інтерпретації все ж лишилися - зокрема, звичаї поминання предків і праведників. До речі, обов'язкові на різдвяному столі узвар і кутя - є саме поминальні страви. Також в християнські традиції перейшли почесті, що надаються старцям, звичай збиратися всією сім'єю за святковою трапезою і, звісно ж, традиції влаштовувати масові забави та веселощі.

Спочатку Різдво мало триєдину суть: народження, хрещення і богоявлення. У IV столітті 25 грудня (за старим стилем) стали святкувати народження, а 7 січня - хрещення та богоявлення. І лише в наступному столітті Різдво міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в датах Різдва між західною і східною церквами викликана виключно тим, що вони користуються різними календарними системами. Отже, нині православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька - 25 грудня за новим стилем.

У X столітті християнство було запроваджено на Русі, відтоді й свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.

Традиції святкування Різдва

До Різдва, згідно з церковними канонами, слід витримати чотиритижневий Філіппов пост, з 27 листопада по 6 січня. У цей час хата готувалася до свята: стіни білились, прикрашалися розписами, вивішували найкращі рушники, стелилися найдорожчі килими. Покуття - кут, в якому висіли ікони - прикрашалося особливо ошатно, тут запалювали свічку або лампаду. Тут же ставили перший символ усіх трьох зимових свят - дідух - сніп із колосків останніх жнив. Зерно з цього снопа зберігалося до весни, а потім примішувалося до посівного - щоб урожай був багатий. Особлива увага приділялася погоді - за нею пророчили майбутній урожай.

Святкування Різдва починалося в Святвечір - увечері 6 січня. Сім'я збиралася на Святвечір - пісну вечерю, що складається з 12 страв, на честь 12 апостолів. На столі обов'язково були кутя та узвар, інші страви господині готували на свій розсуд, але обов'язково без м'яса, молока, яєць та тваринних жирів. Це була остання пісна трапеза, яка символізувала Таємну Вечерю, на якій Христос прощався зі своїми учнями.

ЧИТАЙ ТАКОЖ: Кулінарний лайфхак: як приготувати ідеальну вечерю та кутю

Вранці 7 січня українці йшли до церкви віддати шану новонародженому Христу. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася за столом за святковим обідом, який був уже скоромним, святковим. Стіл слід було накрити найбагатшим за весь рік, до нього запрошувати гостей, родичів і друзів. Старовинною є традиція миритися в цей день і прощати давні образи, щоб входити до нового року з очищеної душею.

Коляда

З давніх-давен в нашому народі існував гарний звичай зичити сусідам щастя, здоров'я, довгих років та всіляких благ. Одразу після Святої Вечері молодь починала ходити по хатах з різдвяними співанками - колядками, традиційними сценками та святковою символікою. Колядники вітали господарів, їхніх дітей, бажали їм добра та благоденства, отримували заслужений гонорар ласощами і дрібними монетами, а після чого йшли до наступної хати - і так обходили усе село.

Колядувати починали в різних областях України в різний час: на Покутті діти йшли сповіщати про прихід світлого свята вже в Святвечір, на колишній Гетьманщині, Слобожанщині та Гуцульщині - першого дня Різдва, після богослужіння у церкві. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят зранку.

Готувалися до коляди заздалегідь, робили восьмикутну зірку, маски Кози, Чорта та інших традиційних персонажів. Групи колядників складалися, переважно, з парубків - вірилося, що саме чоловік, що першим переступив поріг хати, приносить щастя. Хлопці вибирали отамана - самого спритного, дотепного і поважного в селі. Він і у піснях зазвичай був головний. Традиційним одягом для колядування були білі чи коричневі жупанчики, саморобні чобітки, яскраві хустки та віночки у дівчат. Компанії колядників залежно від регіону відрізнялися як за своїм складом, так і за обрядовими персонажами.

Дитяча коляда

Першими, хто сповіщав по селу радісну звістку, традиційно були діти. До кожної хати приходило свято разом з їх дзвінкими голосками, що співали колядки. Маленьких колядників чекали з особливим теплом і щедро винагороджували за їх таланти горіхами, яблуками, бубликами. Вважалося, чим більше дітей прийде до хати на свята, тим щедрішим буде новий рік для господарів.

Парубоча коляда

Крім малечі колядувати любила молодь. Дорослі хлопці ходили по хатах із зіркою та «Дзвонами» - дзвіночками, підвішеними до високої палиці і прикрашеним стрічками. Зірку робили з дерев'яних дощечок, кольорового паперу, яскравих клаптиків та стрічок. В середині - обов'язково образок «Народження Христа» і свічка. Юрбою хлопці заходили до хати і виконували свій репертуар під образами, після чого кланялися хазяїну, його дружині й дітям. Якщо родина мала наймита - найнятого робітника - кланялися і йому. Господар міг запросити хлопців до столу. Випивали по чарці, нашвидку закушували та вставали - засиджуватися не годилося, ватагу колядників чекають в інших хатах. Дарували дорослим колядникам також що Бог послав - калачі, домашню ковбасу, а то й гроші.

Дівоча коляда

Увечері, як стемніє, після хлопців йшли колядувати дівчата. Дівчата ходили селом з ліхтарем у вигляді місяця або зірки. Ліхтар не просто носили - його чіпляли на довгу палицю, аби здалеку видно було - дівоча ватага йде!

Дівчата до хати не заходять, щоб, не дай Бог, першими поріг в новому році не переступати. Співали під вікнами, туди ж і підставляли мішки для «гонорару». Господарі щедро дарували дівчатам солодощі, макові коржики й дрібні гроші - на стрічки красуням.

Церковна коляда

У Західній Україні колядують і старші люди - найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики починають свою ходу від хати священика, йому першому співають, а далі йдуть колядувати по сусідах. Їх репертуар суворіший, і поводять вони себе стриманіше, ніж розгульна молодь. Їм і наливати не годиться, а тільки низько вклонятися. Дорослим колядникам з церковного братства дарували гроші - на потреби храму.

Звідки в українців колядки?

Саме слово Коляда - назва дохристиянського слов'янського свята народження Сонця, яке відзначалося напередодні зимового сонцестояння. Переплетені з християнським Різдвом, традиції співати величальні пісні міцно вкоренилися на українських землях. У цих піснях, зазвичай, звертаються до господаря хати та його сім'ї. Імена для величання підставляються по ходу дійства. За змістом колядки, незважаючи на все їх різноманіття, все ж можна розділити на деякі групи: з хліборобськими, мисливськими, героїко-військовими, казково-фантастичними, любовно-вінчальними та біблійними мотивами.

Цілком можливо, що традиції переодягатися й чыпляти маски цигана, чорта, кози, ведмедя колядники перейняли ще від язичницьких давньоруських скоморохів.

Вертеп

Стародавньою традицією є і звичай виступати на Різдво з вертепом. По суті це - перший народний театр на наших землях.

Спочатку вертепом служив невеликий ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складаються з двох частин. Перша частина, більш сувора за своїм сюжетом і розвитком, оповідала про біблійні події: народження Ісуса та поклонінні йому волхвів. Друга ж частина - світська - складалася з побутових комедійних сценок вільного сюжету, близького конкретному селу або регіону. Зазвичай світська частина вистави вертепу відображала реалії життя сучасників, являла собою історії про торжество добра над злом.

Часто вертепний ящик ділився на два «поверхи»: верхній символізував небо, а нижній землю. Тому ляльки Ісуса, Марії і Йосипа розташовувалися вгорі, а Ірод, Чорт та інші фігуранти - внизу.

Що стосується тексту вертепної драми - це цікаве поєднання книжкових елементів з живою народною мовою. Перша частина - різдвяна драма - викладалася «високою» книжною мовою, мала більш-менш канонічний текст, який переказувався з покоління в покоління. Виходячи з того, що в різні часи в різних місцях текст біблійної частини вертепної драми був більш менш подібним, існує думка, що цілком вона була створена в Київській Академії, де і набула першого літературного оформлення.

Друга частина вистави - народна інтермедія, відображала побут і звичаї України та служила переважно для розваги публіки. Тому оповідання велося живою народною мовою з характерними словами та приказками. Кожна громада, що влаштовувала вертеп, придумувала свої сценки зі своїми героями, впізнаваними в народі.

Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство не тільки з ляльками, а й з рядженими дорослими і дітьми, сильно відрізняючись залежно від регіону України. В такому форматі мистецтво вертепу радує нас і сьогодні, завдяки ентузіастам, що відроджують народні традиції.

І наостанок - тексти найкрасивіших колядок. Ще є час вивчити

Нова радість стала, яка не ​​бувала:
Над вертепом звізда ясна світу засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого повився.

Ангели співають, "слава" воскліцають,
На небі и на землі мир проповідають.

Давид виграває, в гуслі ударяє,
Мелодійно и предивно Бога віхваляє.

І ми теж співаймо, Христа прославляймо,
Із Марії народженого, смиренно благаймо:

- Ой ти, Царю, Царю, небесний Владар,
Даруй літа щаслівії цього дому господарю.

Даруй господарю, его господині,
Даруй літа щаслівії Нашій неньці Україні.

У мірі Проводити, Тобі угодити
І з Тобою в царстві твоїм на вік віків жити.

Добрий вечір тобі,

пане господарю!

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Застеляйте столи

Та все килимами,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Та кладіть колачі,

З ярої пшениці,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Бо прийдуть до тебе,

Три празники в Гості,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

А що перший празник,

Різдво Христове,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

А що другий празник,

Святого Василя,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

А третій же празник,

Святе Водохреща.

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

А що перший празник,

Зайшле тобі втіху,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

А що другий празник,

Зайшле тобі щастя,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

А що третій празник,

Зайшле ще й здоров'я

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!